top of page
изображение_viber_2022-04-20_21-37-24-046.jpg
изображение_viber_2022-04-20_21-37-24-876.jpg
изображение_viber_2022-04-20_21-37-25-117.jpg
изображение_viber_2022-04-20_21-37-25-334.jpg
изображение_viber_2022-04-20_21-37-25-555.jpg
изображение_viber_2022-04-21_19-01-40-228.jpg

Внаслідок пережитих подій, люди можуть реагувати і поводитися в різний спосіб.

Як розпізнати і головне як ДОПОМОГТИ в добрий спосіб

275063091_4817892091657714_7418608181365889344_n.jpg
275094602_4817892344991022_4490430375774048872_n.jpg
275122774_4817892481657675_1788671972773658792_n.jpg
275088939_4817892641657659_3309270590322648947_n.jpg
275061463_4817892031657720_7729206121550798869_n.jpg
275104865_4817892021657721_256373277301368296_n.jpg
275000785_4817892291657694_1488554213921918579_n.jpg
275106517_4817892248324365_7802634134150419725_n.jpg
275580326_1576633386055300_3791085988855040978_n.jpg

Як пережити втрату?

Ви знаєте це почуття, коли помирає хтось із близьких. Це відчуття втрати. І з початком війни ми знову його впізнаємо.

Війна також має присмак запеченої крові на серці. Дуже гіркої, прогорілої та терпкої. І це відчувається всіма органами чуттів одночасно: зором, слухом, тактильно, запахом і безпосередньо смаком. Всім мозком, кожною клітиною тіла і душею. Коли відчуваєш себе згарищем, а з ознак життя – лише відчуття нудоти.

У кожного свої метафори цього стану, але пекло війни в тому, що у всіх нас він чимось схожий. Невже втрати й смерть – це частина життя? Філософія і психологія каже, що так.

 

Як впоратись з втратою?

Пам'ятати, що втрати – це не тільки про життя близьких. Переїзд, розлука і навіть втрата звичного розпорядку дня – це також серйозні випробування для психіки. Не потрібно знецінювати свої переживання щодо втрат чи порівнювати з втратами інших.

Дайте собі можливість відгорювати та оплакати свої втрати. Біль втрати може переживатись по-різному, тому важливо поставитись до себе поблажливо в цей період. Дозвольте собі переживати будь-яку реакцію. Переживання горя – це не лише сльози чи злість. Все, що ви відчуваєте – це нормально.

Є певні закономірності й етапи проживання горя: заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Але не потрібно сприймати їх буквально. В кожної людини свій індивідуальний процес, далі етапи можуть повторюватись чи змішуватись. Правильно – це так, як відбувається саме у вас.

Основне – це лояльне ставлення до себе в складний період.

Якщо ми щось відчуваємо, то ще живі. 

Техніка для прийняття рішень.
Це найпростіший спосіб для прийняття рішень.
Сенс її в тому, що при розгляді проблемної ситуації необхідно поставити собі 4 питання і проаналізувати відповіді.

275623317_10209100975396913_2050036904176088350_n.jpg

Як безпечно пережити воєнний час?

Війна є важким випробуванням для кожного з нас. У цей лихоліття нас постійно переслідують стреси, тривога, втома, почуття нетерпіння. Ми іноді відчуваємо, що сили покинули нас і це може вплинути на наше навчання, роботу та життя вдома. На цій сторінці ви дізнаєтесь кілька правил, які допоможуть вам успішно подолати цю стресову ситуацію. Ці правила, звичайно, не в змозі змінити політичну реальність, але вони можуть змінити ваше життя і допомогти вам спокійно пережити воєнний час чи інші не менш стресові ситуації. Дотримуючись цих нескладних правил, ви станете спокійнішим і сильнішим за духом і тілом.

 

 Дотримуйтесь заведеного порядку життя - Звичайне розмірене життя створює острівець безпеки в океані небезпек і бур. Зберігаючи заведений розпорядок дня, ви демонструєте собі та оточуючим, що ви сильні та життєздатні. При цьому ви заявляєте, що продовжуєте жити і сподіватися попри все.

 

Дотримуйтесь режиму здорового харчування, займайтеся спортом та висипайтеся – У здоровому тілі – здоровий дух. Слідкуйте за своїм здоров'ям, і це допоможе вам успішно пережити лихоліття, не долаючи додаткових проблем.

 

 Виконуйте вправи на розслаблення – Щоденні вправи на розслаблення допоможуть вам подолати стрес і потяг повсякденного життя. Чим регулярніше ви їх робите, тим краще навчитеся розслаблятися і підтримувати природний баланс в організмі. Все це безпосередньо впливає на настрій і душевний спокій. Спробуйте вправлятися кілька хвилин один-два рази на день.

 

 Говоріть про свої почуття з близькими людьми – Почуття подібні до килимів – і ті, й інші потребують догляду та періодичного провітрювання. Якщо ви поділитеся своїми почуттями та переживаннями, то ви знімете з себе їхній тягар і подивіться на них по-новому. Більше того, ви можете з подивом виявити, що й інші люди відчувають те саме, що й ви.

 

 Допомагайте іншим – це можуть бути батьки, діти або друзі, яким потрібно трохи участі чи підтримки. Ви також можете зайнятися добровольчою діяльністю в організації, яка вам подобається. Допомагаючи людям, що оточують вас, ви відчуєте себе набагато краще. Крім того, ви зможете довести собі, що у вас достатньо сил для того, щоб самому впоратися із ситуацією та надати допомогу іншим.

 

 Виділіть час для улюблених занять – Щодня виділяйте час на те, що ви любите: заняття спортом чи мистецтвом, музика, читання, походи та багато іншого. Це допоможе вам відволіктися від важкої реальності і пам'ятати про те, що навіть у важкі часи можна знайти оазис, який зробить життя кращим.

1070842_1_w_590.jpg

5 вправ, щоб знизити тривогу

Перша вправа — раціональна.

 

Потрібно дізнаватися правдиву інформацію про ситуацію і вірити у свою готовність виконувати ті дії, які нам допоможуть впоратись.
Все, що нам наказують робити наші військові, тероборона чи протиаварійні організації, треба виконувати. Тримайте в голові все, що вам допомагало колись в минулому, коли ви були у стресі. Ви вже не один раз впорались зі стресом, впораєтесь і тепер.

Друга вправа — дихальна.

 

Вам потрібно відчувати своє дихання і використовувати його, щоб відновити рівновагу. У цьому допоможе так зване «квадратне» дихання: 4 секунди на вдих, 4 секунди — затримка дихання, 4 секунди на видих і 4 секунди — затримка без повітря.

Третя вправа — обмежувальна.

 

Обмежуйте свій інфопотік. Просто не читайте новини. Якщо щось станеться — вам скажуть сусіди чи друзі.

Четверта вправа — тілесна.

Відчуйте ноги на підлозі. Станьте в кут, де ви відчуваєте себе захищеним. Думайте про тіло, про те, що воно відчуває. Ви пружна людина, ви гнучка людина, ви міцно стоїте ногами і опираєтесь спиною. Нормалізуйте дихання і споглядайте за м’язами. Ваші м’язи розслабляються не всі одразу. Просто називайте частини тіла, де ваші м’язи розслабляються. Покладіть руку на серце, послухайте стукіт серця, усвідомте себе живим.

П’ята вправа — аналітична.

 

Ця техніка полягає в пошуку тверджень, альтернативних вашим тривожним думкам. Такі альтернативні твердження допомагають знизити тривогу та зосередитись на виході зі складної ситуації.

bolezn-alcgeymera-u-pozhilyh-lyudey.jpg

Як допомогти літнім людям впоратися із тривожністю під час воєнних дій?

изображение_viber_2022-02-25_16-08-41-962.jpg

1. Підтримувати постійний зв’язок, незалежно від того, в одному місті ви живете чи в різних. Слід телефонувати літнім членам родини вранці та ввечері, не проявляючи власну тривогу та страхи. Під час розмов слід бути впевненими та спокійними. Передавайте слухавку дітям та онукам – нехай вони піднімуть настрій стареньким. При цьому важливо домовитися про час, коли ви зідзвонюєтеся. 

2. Проговорити план усіх можливих ситуацій та бути готовими до всього. Розробіть та обговоріть план максимально конкретно. Така послідовність та ясність заспокоїть літніх людей.

3. Піклуватися про здоров’я своїх літніх родичів. Запитайте, чи всі ліки вони мають, яке в них самопочуття тощо. Якщо необхідно поповнити аптечку, особливо коли йдеться про ліки від хронічних захворювань, допоможіть їм у цьому. 

4. Обговорити, скільки, де саме та які новини дивитися та слухати. Поясніть, що наразі велика кількість інформації є провокативною та неправдивою, а отже може зашкодити. Разом оберіть одне чи кілька ЗМІ, яким ви довіряєте, і подбайте, щоб ваші рідні не стали жертвами фейків.

5. Частіше обійматися. Переоцінити важливість дотиків просто неможливо, і наразі вони потрібні як ніколи. 

Не забувайте про літніх людей, які поруч з вами: сусіди, колеги, просто бабуся в магазині. Допомагайте самотнім стареньким, якщо маєте таку можливість. 

изображение_viber_2022-02-25_16-08-43-950.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-29-527.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-25-759.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-26-543.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-28-768.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-27-067.jpg
изображение_viber_2022-02-25_12-59-27-922.jpg
Yak-govoryty-z-ditmy-pro-vijnu.jpg (1).webp

Як говорити з дітьми про війну

Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

 

 

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, ми знаємо, як діяти в разі небезпеки і обов’язково вбережемося.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

 

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама, як поводитись у разі небезпеки.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Якщо дитина перебуває в прифронтовій зоні — говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого не можна робити. В Ізраїлі починаючи з дитячого садочка щотижня повторюють план дій у разі теракту. Якщо дитина живе на прифронтовій території — це має бути так само.

 

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні — вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають, вони далеко (або тут, близько — якщо це прифронтова територія). Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості і спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся» — показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись авторитетними для дорослого лідерами думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

 

Не формувати упередження

Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий в порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

 

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. Якщо тема є в інформаційному полі — дитина неодмінно з нею зіткнеться, навіть коли здається, що її це зовсім не цікавить. Це може бути одна картинка, яка потрапить у поле зору і дуже сильно налякає.

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи, гірше вчиться, не запам’ятовує, стала розсіяною. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Якщо в зоні бойових дій або на непідконтрольній території перебувають люди, яким загрожує небезпека, і діти за них переживають, слід давати імпульс на дію. Вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати і відіслати, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, поставити свічку в церкві за здоров’я.

Заохочувати до тренувань

Із підлітками хорошим варіантом спрямування уваги на дію можуть бути тренування. Коли дитина займається спортом, у неї з’являється відчуття: якщо тіло здатне впоратися з бігом, відтисканнями, зі спортивними вправами, то з чимось іншим я теж зможу впоратися — багато і швидко пройти, десь вилізти, я сильний, можу ще когось врятувати. Важливо підтримувати, дуже хвалити дитину за будь-яку ініціативу.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо бабуся і дідусь — на окупованій території, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе, щось їм передати.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4-5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною нема нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.

изображение_viber_2021-11-30_09-21-34-321.jpg
изображение_viber_2021-04-30_09-12-04.jp
изображение_viber_2021-04-30_09-12-07.jp

Як уникнути емоційного вигорання

syndrom_emotzijnogo_vygorannya_001.jpg

      1.  Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.

      2.  Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

      3.  Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

         4.  У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

       5.  Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;

     6.  Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.

        7.  Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.

           8.  Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

НЕБЕЗПЕКА КІБЕРЧЕЛЕНДЖІВ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ

151998778_1153786045052023_1933547624511

        З розвитком інформаційно-комунікативних технологій наше життя стало значно зручнішим, а процеси формування, пошуку та обміну інформацією швидкими. Соціальні інтернет-додатки в наших гаджетах надають можливість легко отримувати послуги та розважатися, знайомитися з іншими та знаходити необхідних людей, працювати та навчатися тощо. Поряд з перевагами, слід констатувати появу тенденцій розширення ризиків і загроз впливу на соціально-психологічну безпеку та становлення особистості з боку віртуального інформаційного простору.

     У соціальних мережах та платформах з`являється все більше небезпечних челенджів, а їх анонімність, безкарність, масштабність і швидкість лише сприяють розповсюдженню через величезну аудиторію в Інтернеті.

         У таких викликах як «падіння в стрибку» (tripping jump challenge) або «проломити-череп-челендж» (skull-breaker challenge), масове отруєння капсулами для прання (tide pods challenge), «суїцидальний челендж Момо», «удушення \ непритомність \ втрата свідомості» (choking / fainting / pass-out challenge) й найостанніший – «випий 40 таблеток та....», в основному беруть участь, страждають та гинуть діти й підлітки. Про останній челендж стало відомо від 16 лютого, коли на Київщині загинула 13-річна дівчинка, її 12-річна подруга опинилася у лікарні, а на Чернігівщині отруїлися ще двоє школярок. На початку січня цього року загинуло вже троє підлітків з України через відновлену діяльність суїцидальної гри «Синій кит». Зафіксовані лише ці випадки, однак їх може бути значно більше.

       У даному контексті, ми можемо розглядати такі челенджі як прояв буліциду, тобто загибель внаслідок кібербулінгу - інформаційного терору, що передбачає систематичні жорстокі дії з боку булера з метою нашкодити, порушити права жертви на безпечне здоров’я і життя, обмежити свободу волевиявлення тощо, використовуючи інформаційно-комунікативні засоби.

Як захистити?

    Удосконалення знань і розуміння в області медіакомптенцій, інформаційно-комунікаційних компетенцій батьків, педагогів і вихователів — найкраща профілактика в боротьбі з різними феноменами кіберпростору;

      Залежність від віртуального світу починається тоді, коли дитину не влаштовує реальність, тому батьки мають постійно приділяти увагу дитині не засуджуючи; забезпечити розвиток та зайнятість підлітка у гуртках, або хобі; говорити про реальні трагічні випадки та загрози, з якими можна стикнутися у інтернеті; звертати увагу на зміни поведінки, режиму сну та апетиту; розумно контролювати та встановлювати зрозумілі для дитини правила;

      Соціальні мережі не завжди блокують контент, що закликає до небезпечних дій, адже челендж - величезна частина платформи, і не одразу розробники можуть помітити їх появу. Крім того, небезпечні тренди мають властивість мігрувати по різних платформах, або з’являтися із часовими проміжками.                Однак, кожен користувач, помітивши контент, який може загрожувати життю та безпеці інших може звернутися до адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя.

 

Інформація надана дивізіоном НПА кіберпсихології та психологічної практики у цифровому середовищі, авторка Катерина Гордієнко

Екатерина Гордиенко

 

 

Вчіться правильно висловлювати свої думки

• Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.

• Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся у зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам’ятати художні особливості мови, мовні звороти.

• Словниковий запас значно збагатить спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні.

• Намагайтеся не лише запам’ятати мову оратора, а й відповідні прийоми.

• Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

• Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

• Щодня читайте вголос по 15—20 хв, усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

Міфи та факти про Інтернет

25 нояб. 2020 г., 11_45.png

Як виступати перед аудиторією!

Головне — не боятися, а працювати над собою та практикуватися. Потрібно мати тільки бажання.

Правила успішного публічного виступу

1. Підготовка до виступу.

Щоби подолати страх перед аудиторією, необхідно ретельно підготуватися до виступу та ґрунтовно засвоїти матеріал доповіді:

• ретельно вивчіть зміст доповіді;

• складіть план виступу;

• підготуйте наочні матеріали (графіки, таблиці, роздавальний матеріал тощо);

• продумайте актуальні приклади з життя, доберіть цікаву інформацію з додаткової літератури.

2. План виступу.

• Продумайте основні запитання вашої теми (виступ повинен мати обов’язково вступ, основну частину й висновок).

• Доберіть афоризми, цитати або висловлювання відомих людей.

• Напишіть головні фрази, що відображають суть вашої теми.

3. Як виступати.

• Стежте за часом (якщо є регламент).

• Стійте так, щоб аудиторія могла вас добре бачити. Тримайте пряму поставу, уникайте нервових рухів (гра з ручкою, смикання волосся тощо).

• Використовуйте жести.

• Підтримуйте зоровий контакт з аудиторією.

• Говоріть упевнено.

• Варіюйте тон свого голосу, не розмовляйте монотонно.

• Повторюйте основну думку.

• Добре продумайте, яку термінологію та слова використати, щоби правильно передати свою думку.

• Якщо ви боїтеся виступати, просто практикуйтеся, практикуйтеся, практикуйтеся — і все буде гаразд!

bottom of page